Автор голу збірної України у Польщі Євген Селезньов уп‘яте відзначився у синьо-жовтій футболці, провівши у ній загалом 17 матчів. М‘яч, забитий у національній команді, дозволив Євгену перервати особисту суху серію, що тривала більше місяця.

Клубні справи

Востаннє за клуб форвард забивав 1 серпня − у ворота «Оболоні». Його «Дніпру» ніяк не вдається подолати чорну смугу: після п‘яти перемог на старті сезону, дніпряни тепер ті ж п‘ять матчів − на внутрішньому й міжнародному рівнях − не можуть тріумфувати. «У нашого провалу є суб‘єктивні і об‘єктивні причини, − пояснює Селезньов, − звісно, свою роль відіграли дискваліфікації й травми гравців, однак пояснювати наші невдачі лише цими факторами не буду. Оскільки я пропускав останній матч чемпіонату через дискваліфікацію, матч «Дніпра» з донецьким «Металургом» переглядав вже у таборі збірної. Був здивований, як донеччанам вдалося перемогти: створивши два напівмоменти, вони забили два голи. Ми ж знову не реалізували стовідсоткові ситуації біля воріт суперника». Селезньов сподівається, що апеляційний комітет зменшить покарання у три матчі, винесене КДК ФФУ йому і Руслану Ротаню: «Якщо дискваліфікацію знімуть, вже після повернення зі збірної візьмуся виправляти ситуацію і, гадаю, що все буде по-іншому».  

Фіаско у Лізі Європи

Найбільш прикра за останній час невдача «Дніпра» − виліт у раунді плей-офф Ліги Європи. За два матчі український клуб так і не зумів розпечатати ворота польського «Леха». «Ці ігри я ще довго не зможу забути, − зізнається Селезньов, − ми самі створили собі труднощі, пропустивши гол на перших хвилинах домашнього матчу. Почалася якась паніка і поспіх: коли треба було зібратися і забивати, ми метушилися. При всій повазі до суперника, «Лех» не можна назвати сильною командою. Якщо відверто, я бачив нас у груповому турнірі. Але вийшло так, що той єдиний пропущений гол зламав нам усю гру. Вдома ми не використали жоден із трьох-чотирьох гольових моментів, а на виїзді зіграти так, як вміємо, не зуміли. Прикро визнавати, але свій шанс заявити про себе цього сезону в Європі ми втратили самі». 

Особливі вболівальники

Акцію протесту, що її вчинили «ультрас» «Дніпра», котрі сиділи мовчки упродовж усього матчу проти «Металурга», Євген Селезньов вважає справедливою: «Уболівальників зрозуміти можна − вони вже давно не святкували перемог «Дніпра» в єврокубках, до того ж у чемпіонаті ніяк не можемо виграти. У нас − особливі фани, яким ми багато в чому зобов‘язані. У їхній реакції немає нічого дивного: хлопці цілком праві і ми розуміємо їхнє незадоволення». Водночас Селезньов впевнений, що у наступних іграх вболівальники вже будуть на боці футболістів, які будь-що прагнутимуть повернути клубу реноме переможця: «Ми ні на що інше, як на підтримку, й не сподіваємося. За той час, що я виступаю у «Дніпрі», від мене не відвернувся жоден вболівальник. Заради клубу й фанатів ми й б‘ємося у кожному матчі».  

Рецепт чемпіонського графіка

Селезньов переконаний, що «Дніпру» під силу стати чемпіоном України вже у цьому сезоні, головне − не розтринькувати очок у матчі з середняками: «Чому ми досі не взяли титул? Бо втрачаємо пункти з командами середнього й нижчого рівнів. Водночас з лідерами ми граємо на рівних: минулого сезону двічі розійшлися миром з «Шахтарем», з «Металістом» обмінялися домашніми перемогами. Так, програли два матчі «Динамо», однак всі бачили, як ми поступилися: у кожній грі у нас було вилучення й пенальті. Іншими словами, якщо ми позбудемося проблеми втрати очок у матчах з середняками, боротимемося за найвищі місця». Євген впевнений, що конкуренти ще розгублять бали цього сезону, відтак надолужити втрачене можна. А здорових амбіцій у форварда − достатньо: «Чому всі вважають, що нічия з «Динамо» чи «Шахтарем» − це вже непогано? Ці команди треба перемагати. Тож я не оцінюю нічию з киянами як хороший результат».   

Інстинкт форварда

Селезньов входить до числа найкращих бомбардирів української Прем‘єр-ліги. Яким чином йому доволі часто вдається засмучувати суперників? «Це важко пояснити, − зізнається бомбардир, − момент триває частки секунди і за цей час треба зробити так, аби м‘яч опинився у воротах: підібрати крок бігу, здійснити відповідний рух та навіть правильно дихати! Форвард повинен відчувати, куди полетить м‘яч. Чи є у мене гольове чуття? Пригадую, як ледь не у кожному матчі за юнацьку команду «Шахтаря», м‘яч після рикошетів відскакував до мене. Неодноразово було навіть таке, що воротар і захисник суперника зіштовхнулися, а круглий опинявся у мене. Можливо, якась частка цього відчуття залишилася зі мною і у Прем‘єр-лізі». На переконання «голеадора» Селезньова, слід самому шукати м‘яч у штрафному майданчику, а не просто бігти туди, розраховуючи на те, що м‘яч викотять під удар партнери: «Треба відбирати м‘яч у захисника і забивати. Нападник має бути свого роду егоїстом: якщо він не любитиме голи, то він − не форвард. Гольова передача − це добре, однак для мене краще раз забити, аніж віддати три гольових. При цьому, звісно, найголовніше, щоби команда виграла. Тому хто би що не говорив, але нападник виходить на поле, щоби забивати. Відтак особисто я відчуваю істинне задоволення, забиваючи м‘ячі».

Нетовариський статус ігор

«У збірній немає товариських зустрічей, − вважає Селезньов, − виклик до головної команди − це уже гра з самим собою. Отримавши запрошення, мусиш довести, що тебе невипадково сюди покликали. Тож грати на такому рівні − дуже відповідально. Наприклад, наш найближчий суперник Чилі − дуже сильна збалансована команда, котра добре виступила на чемпіонаті світу. Відтак я не розділяю ігри за збірну на товариські і офіційні, бо всі вони − дуже важливі». Селезньов погоджується, що контрольні матчі «синьо-жовтих» фактично є відбірними, адже за їхніми підсумками буде відібрано футболістів, що представлятимуть Україну на Євро-2012: «Думки про Євро не виходять з голови. Якщо буду гідний, чемпіонат Європи стане першим великим турніром у моїй кар‘єрі. Це буде цікаво, тим більше у своїй країні. Тож зіграти на Євро − це на сьогодні головна мрія»

Селезньов-молодший

У Євгена є додатковий стимул забивати м‘ячі. Трьохрічний Руслан Селезньов, попри ніжний вік, регулярно приходить на батькові ігри й тренування: «Зазвичай беру його на відновлювальні заняття. У сина є своя форма, бутси, все як годиться. Хочу, аби він усвідомив, яким є наш вид спорту й розумів, чим займається його тато». Так само Руслан точно знає, що приходить на стадіон саме для того, щоби вболівати за батька: «Видно, що йому подобається. А коли вже підросте, сам вирішить чи ставати йому футболістом. Змушувати його не буду, адже якщо немає бажання, то який сенс займатися тим, що не подобається».