Закінчився черговий чемпіонат Луганської області, в якому інтрига не згасала до заключного туру. Перед останнім матчем команда з міста Первомайська «Золоте-Алмаз» на одне очко випереджала кількаразового чемпіона − северодонецький «Хімік», котрий посідав другу сходинку в турнірній таблиці.

Напрочуд, у вирішальних іграх обидва лідери зазнали поразок, завдяки чому первомайці, зберігши розрив, і стали володарями золотих нагород.

На питання кореспондента ФФУ відповів наставник «Золоте-Алмаза» Володимир Сидоров.

− Володимире Миколайовичу, ваша команда закінчувала останні сезони у верхах таблиці і нарешті стала чемпіоном. Як проходило її становлення?

− Команда була створена на початку 90-х за ініціативи директора шахти «Батьківщина» Олексія Шабратського. Оскільки спонсором також виступив механічний завод «Алмаз», колектив назвали «Батьківщина-Алмаз». Потім, коли шахту «Батьківщина» закрили, команда перейшла до іншого вуглевидобувного підприємства − «Золоте» і стала називатися «Золоте-Алмаз».

Золоті нагороди ми вибороли не вперше − у 1997 році навіть зробили дубль, окрім чемпіонського звання завоювали ще й Кубок області. До цього, аби заявити про себе, брали участь у міських змаганнях, потім грали в другій обласній лізі, вийшли в першу. Були часи, коли в другу ж і верталися (щоправда, не через втрату кваліфікації, а через фінансові труднощі).

Але тепер ми міцно закріпилися у вищому ешелоні. На початку сезону планів стати чемпіонами не будували, оскільки торік були лише п'ятими. Втім, коли закінчили перший тур лідерами, випередивши «Хімік», «Краснодонвугілля», «Металург-НВВК», зрозуміли, що нам це під силу. А далі визнані фаворити минулих років почали втрачати очки, і ми не могли не скористатися таким шансом. Природно, що велику роль у перемозі зіграли начальник команди Вадим Стародуб і тренер Олег Суботін, котрі не один рік працюють з нашими футболістами.

− А кого із гравців ви можете відзначити?

− Насамперед, нашого головного бомбардира − Миколу Мащенка, на рахунку якого шістнадцять голів. Йому допомагає рідний брат Дмитро, що повернувся до нас із команди майстрів. Вони обидва − вихованці первомайського футболу. Наш ветеран Олексій Литвинов, якому всього 28 років, починав грати ще будучи школярем. Він теж повернувся в команду, погравши в Сумах. Так само школярем недавно прийшов до нас наймолодший гравець − другий воротар Роман Цапенко. Зараз він учиться в Луганськом обласному училищі фізичної культури. Взагалі треба сказати, що майже половина колективу складається з місцевих футболістів.

− Знаю, вам бракує уваги з боку керівництва міста...

− Сьогодні знову виникає питання про подальше існування колективу. Поки що ми знаходимо підтримку з боку об'єднання «Первомайськвугілля», але його дирекція вже натякає, що поодинці фінансувати команду важко, та й вона вже давно стала скоріше обличчям міста, ніж вугільного підприємства. Тому треба знайти компромісне рішення утримання клубу не тільки за рахунок об’єднання, але й міського бюджету. Поки це питання обговорюється − чим закінчиться, невідомо... Навіть якби з нас просто перестали брати податки в міський бюджет, це б полегшило наше становище.

− Стадіон, на якому грає команда, теж далеко не найкращий...

− Так це й стадіоном назвати не можна! Таке собі не обладнане футбольне поле при шахті «Золоте». Немає роздягалень, після гри доводиться митися в душових для шахтарів. Коли до нас приїжджав голова обласної федерації Віктор Безрукий, начальник міського спортуправління розповідав йому, що в планах значиться будівництво нового стадіону. І не на шахті, як зараз, а ближче до центра міста. Але поки ці плани далекі від реалізації. Але ж, по суті, у нашому шахтарському містечку футбол сьогодні − єдина розвага для його мешканців, а добиратися до місця, де тепер проходять змагання, досить незручно. Якщо б у нас було ігрове поле в місті, кількість уболівальників різко б зросла. Та й тренуватися було б зручніше. А а так узимку працюємо в залі, а влітку їздимо на стадіон при шахті.