У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», продовжуємо презентувати Автономну Республіку Крим.
Усі визначні успіхи кримського футболу другої половини XX сторіччя пов’язані з ім’ям Анатолія Заяєва, котрий присвятив грі мільйонів майже усе своє життя.
Нюх на таланти
За безпосередньої участі Заяєва у 1958 році в Сімферополі була організована перша футбольна команда, яка заявилась у всесоюзні змагання і зрештою стала флагманом кримського футболу. Формально наставником «Таврії» Анатолій Миколайович був призначений лише в 1991-му, однак і раніше, обіймаючи посаду її начальника, він неодноразово брав на себе керування колективом у найскрутніші часи. Майже усі гравці, котрі принесли славу автономії, з’явилися в команді завдяки Заяєву. «Товариш «З» чи «тато», як між собою називали його підопічні, мав просто винятковий нюх на таланти і не жалів сил, розшукуючи їх не тільки у Криму і в Україні, але й за межами республіки.
Незамінна людина
Заяєв народився 27 жовтня 1931 року в Сімферополі. У футбол почав грати в команді м’ясокомбінату. Але зірок з неба не хапав. Куди впевненіше почувався на посаді адміністратора, потім − начальника команди та головного селекціонера «Авангарду», попередника «Таврії». Анатолій Миколайович вважався незамінною людиною в клубі. Через непростий характер і принциповість його неодноразово звільняли, але незабаром запрошували назад. Під час чергової «паузи», у 1980-му, він очолив севастопольську «Атлантику» і саме тоді, за власним визнанням, остаточно перекваліфікувався у тренери.
Золотий дебют
Напередодні сезону-1991, менш ніж за рік до розпаду Радянського Союзу, Заяєв був уперше призначений повноправним наставником «Таврії». А вже за півтора року відбулося справжнє диво: кримчани обіграли беззаперечного фаворита прем’єрної першості України − київське «Динамо» − в золотому матчі (1:0), ставши першими чемпіонами в історії незалежного українського футболу. Питаннями тактики в команді займався Андрій Черемісін, але саме Заяєв доносив до колективу ідеї тренерського штабу. Анатолій Миколайович показав себе феноменальним мотиватором, своїми напором та впевненістю змусив хлопців повірити у власні сили, в можливість перемоги над столичним грандом.
Миколаїв і Молдова
У 1994-му Заяєв ледве не виборов для Сімферополя ще один трофей, коли його підопічні у фіналі національного кубка поступилися одеському «Чорноморцю» в серії післяматчевих пенальті. Ще до того, як шляхи тренера і «Таврії» знову розійшлися, він пережив справжнє горе − трагічно загинув син Олександр, котрий у переможному для команди сезоні обіймав посаду президента клубу. Втім, навіть після такого удару досвідчений фахівець не втратив інтересу до футболу. Надалі він працював із СК «Миколаїв», котрий у 1998-му вивів у вищу лігу, черкаським «Дніпром» та кишинівським «Конструкторулом», був відзначений званнями заслуженого тренера України та Молдови.
Розставання з «Таврією»
Ще двічі Анатолій Миколайович повертався на капітанський місток «Таврії», остаточно розпрощавшись із нею у 2003-му. Аби зайвий раз підкреслити вагомість внеску, який зробила у розвиток кримського футболу ця багатогранна особистість (свого часу він отримав диплом хормейстера, керував заводським Будинком культури), достатньо згадати лише кількох майстрів, котрі з’явилися у «Таврії» завдяки Заяєву, вписавши яскраві сторінки в багату на події історію команди.
Воротар республіки
У 1974-му в селі Насипне, що під Феодосією, начальник «Таврії» побачив у грі стрибучого голкіпера − 20-річного Віктора Юрковського. Вже скоро скромний працелюбний хлопець витіснив із основного складу сімферопольців досвідченого Геннадія Лисенчука і згодом виріс у знаного майстра − найкращого, за свідченням фахівців, воротаря в історії сімферопольського клубу. Пізніше Юрковського забрали до київського «Динамо», де він виграв союзний чемпіонат 1977 і Кубок СРСР 1978 рр. У матчі з ЦСКА голкіпер здійснив маленький подвиг, відбивши два пенальті упродовж однієї хвилини! Завдяки Заяєву, Віктор згодом повернувся до «Таврії», де завершив воротарську кар’єру і працював на різних посадах. У 1994-му він загинув у автокатастрофі.
Шляхи рекордсменів
У 1979-му з Балаклави до Сімферополя перебрався Володимир Науменко. Він відрізнявся фантастичним гольовим чуттям, у матчах першостей СРСР і кубкових розіграшах наколотив 181 м’яч, ставши найкращим бомбардиром в історії «Таврії». А ось рекордсменом клубу за кількістю зіграних матчів є захисник Ігор Волков. У союзні та українські часи він провів у складі кримчан 433 поєдинки.
Капітанський почерк
Ім’я Сергія Шевченка, котрого Заяєв привів до команди у 1986-му, твердо асоціюється з голом у ворота «Динамо», який приніс «Таврії» золоті нагороди чемпіонів України. Утім, навіть і без того шедевру Сергій запам’ятався вболівальникам як майстер дальніх ударів, чудовий виконувач стандартів і прекрасний диригент атак. Велику кількість матчів із капітанською пов’язкою провів форвард «Таврії» Олександр Гайдаш. Його Анатолій Заяєв запросив із Маріуполя у 1989-му. Протягом 12 сезонів нападник забив 146 м’ячів!
Із нападника − в захисники
Наприкінці 1990-х найсильнішою парою центральних захисників у країні вважалася динамівська зв’язка Владислав Ващук − Олександр Головко. Між тим останній у юні роки діяв у нападі, аж поки досвідчений Заяєв, котрий і привіз юнака з Херсону, не розгледів у ньому потенціал оборонця. Зрештою Головко додав до чемпіонського титулу, здобутого з «Таврією», чимало нагород у складі київського клубу, дістався з ним півфіналу Ліги чемпіонів УЄФА, провів 58 матчів у складі збірної України. Зіграв за національну команду і навіть залишив «автограф» у воротах угорців Юрій Гудіменко. Цього форварда, котрий виборов звання найкращого голеадора чемпіонату-1992, головний тренер «Таврії» примудрися увести з-під носу волгоградського «Ротора».
Неспокій максималіста
У свої 79 Анатолій Заяєв продовжує жити футболом. Якийсь час він обіймав посаду віце-президента ялтинського «Ялоса», очолював команду «ІКС-Академія» із селища Куйбишева. А нещодавно наставник заявив, що збирається стати до керма житомирського «Полісся», котре заявлятиметься в другу лігу. «Поки не виведу команду до елітного дивізіону, до Криму не повернувся», − зазначає Анатолій Миколайович, котрий, як і раніше, залишається максималістом.
