У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна» кореспондент Інформ-служби ФФУ поспілкувався з головою Житомирської обласної Федерації футболу (ЖОФФ) Олександром Чернявським.
− Олександре Петровичу, свого часу ви були капітаном «Полісся» і як ніхто інший знаєте, що раніше Житомир вважався футбольним містом. Нині, очолюючи трохи більше року обласну федерацію футболу, як вважаєте, буде вороття до тих гарних традицій?
− Будь-яку справу можна вивести на високий рівень лише тоді, коли до цього є інтерес та кошти, адже живемо ми в ринкових умовах. Від того футболу, яким у свій час славився Житомир, залишились руїни. Це доконаний факт, про який усі знають і всі про це говорять. Кожен крок щодо відродження в області футболу дається дуже непросто, потребує великих зусиль, і, що дуже прикро, не знаходить розуміння і підтримки влади.
Приміром, ми з величезними потугами вибили приміщення для офісу обласної федерації, але орендна плата завелика. На прохання про пільгу в оплаті отримали відмову. Ми зверталися про допомогу коштами на розвиток футболу − нам теж відмовили, мотивуючи це тим, що ЖОФФ − громадська організація. Отже, федерація існує виключно за рахунок членських внесків. Тепер доведеться по 1300 гривень щомісяця забирати з інших витрат і платити за оренду приміщення.
Цього року СДЮШОР-«Полісся» грала в аматорській лізі України. Внесок за участь у турнірі та інші витрати оплачувала обласна федерація. У подальшому ми вже не матимемо можливості виділяти кошти на подібне, зокрема, на ті ж змагання. Обласне керівництво вперто відмовляє нам у підтримці. У той час, як, приміром, Вінницька обласна рада виділила 1 мільйон гривень місцевій федерації на організацію футбольних турнірів. Ми не просимо таких сум, але хоча б на кубки, призи та грамоти футболістам можна було б виділити кілька тисяч гривень.
− А з чого потрібно розпочинати відродження футболу?
− Найболючіше питання − це нестача стадіонів чи просто футбольних полів в області й навіть у самому Житомирі. Відновлений не так давно чемпіонат міста припинив своє існування саме з цієї причини. Ми маємо проблему й з арбітражем: арбітрів потрібно 40-50, а їх всього 30, і то − в наявних кваліфікація недостатня. А в чемпіонаті області дехто приймає суперників на стадіонах, де немає навіть роздягалень, не кажучи про душові та суддівські кімнати.
Єдиний стадіон «Спартак» перевантажений, двічі в тиждень на ньому грають дві ветеранські команди. З одного боку, як їм заборониш − це ж приклад для молоді, наступництво поколінь має бути. Але ж це арена СДЮШОР, у якій займається 500 учнів, поле має бути в належному стані. Поки ж там нема навіть поливу, потрібно замінити комунікації − влада й цього не хоче зробити.
На 300 тисяч населення в Житомирі лише 3 футбольних поля! Навідкривали міні-футбольних майданчиків, більшість із яких 24х12 м: хіба можна належним чином готувати юних футболістів в таких умовах? У нас є й жіночі команди − в Любарі, в Овручі, в Бердичеві, а агроуніверситеті. Але який рівень підготовки цих дівчат, коли вони не виходять на велике поле? Є колишній стадіон у Гуйві, у Житомирі в районі Мальованка, та щоб їх повноцінно експлуатувати, потрібно вирішити питання оренди землі, інші господарські паперові проблеми, а потім приводити до належного стану. Однак місцеві чиновники не бажають вирішувати цих питань.
Хоча є й позитивні приклади − Романів, Ємільчине, де місцеві адміністрації подбали про своїх спортсменів. Є розуміння і гарне відношення до розвитку футболу в Черняхові. У Житомирі ж усі багаторічні розмови про капітальний ремонт Центрального стадіону − головної спортивної споруди області − так нічим і не закінчилися. Коли до влади прийшла жінка − губернатор Ірина Синявська, вона обіцяла, що на наступний день її повноважень тут стоятиме кран, розпочнуться роботи. Та час ішов, уже немає ні Синявської при владі, і кран до стадіону не доїхав.
В області дуже часто мінялись губернатори, кожен щось обіцяв зробити для футболу. Вони пішли − обіцянки залишились. У нас навіть дві команди другої ліги заявлялись, хоча логічно було б мати одну пристойну. Якщо навіть наша молодь й здобуде право виступати у змаганнях майстрів, в обласному центрі грати їй нема де. Президент ПФЛ Сафіуллін запропонував Житомиру місце в другій лізі, але потрапив туди ФК «Коростень», бо в цьому місті є стадіон, і команда, і підтримка влади та спонсорів.
− А чи є в області масовий інтерес до футболу?
− Ще й який! В нас понад 25 тисяч осіб різного віку організовано займаються футболом. Я вже не кажу про тих, хто не декларує свого захоплення, грає без нашого відома. Ситуація вирівнюється і в районах. Приміром, у Новоград-Волинському − 19 команд, у Радомишлі − 12.
У Коростишеві з’явилася людина, яка взялася за місцевий футбол. Ремонтують стадіон, у цьому році провели Кубок району. Я бачу зацікавленість у цій справі голови райдержадміністрації О.Братуня.
Відновилися змагання у Лугинському районі. У цьому році представнику Лугин не вдалося заявитися у обласну першість. Справа в тім, що районна влада виділила на місцеву ДЮСШ кошти, але постало питання: купити автобус для ДЮСШ, або заявитися на першість області. Вони купили автобус, адже потрібно на змагання на чомусь їздити.
Серйозно взялися за розвиток футболу і в Олевську. Зокрема, за ініціативи тамтешнього керівництва району у серпні відбувся комерційний турнір Кубок Поліщуків-2008, куди були запрошені представники навіть Рівненської області. Районний футбол − це фундамент великого футболу. Звичайно ж, поряд з дитячо- юнацьким.
− Чи наявна в області програма розвитку футболу?
− Так. Термін її дії у цьому році спливає. Це програма розвитку футболу на 2003-2008 роки, але посадовців, причетних до цієї програми, які на першому етапі її лобіювали, давно звільнили. Час не стоїть на місці, в документ потрібно було вносити зміни, проте цього ніхто не робив. Зараз пишеться і затверджуватиметься нова, але, знову ж таки, якщо коштів не передбачать, який сенс у такій програмі?
Щоб організувати футбол в обласному центрі та в районах, повторюсь, потрібна зацікавленість посадовців. Наведу такий приклад. Мер Коростеня Володимир Москаленко нещодавно брав участь у Європейському саміті, де йому надали слово для виступу. Він розповідав, що коли заговорив про футбол, і сказав, що у міста є пристойний стадіон, професійна команда, то просто виріс в очах присутніх. Тому, що в Європі футбол як індикатор − якщо він є, це означає, що в економічному, в соціальному плані в регіоні все в порядку.
− То невже такі в нас кепські справи, немає прогресу у футбольному житті?
− Звичайно є прогрес, бо є багато ініціативних, зацікавлених людей, ентузіастів. Кілька клубів мають своїх почесних президентів, це бізнесмени, які вкладають кошти в команди. Ми відчуваємо й неабияку підтримку з боку ФФУ.
Наша перспектива − це молодь, юнацтво, діти. Прикро, що влада цьому не надає значення, адже це зайнятість підлітків, відволікання їх від негативних суспільних проявів, зрештою − це їхнє здоров’я. Приміром, десятки юнаків, яких батькам нікуди відправити в період літніх канікул, грають у дворовий та вуличний футбол на міні-майданчику «Спартака».
Нині обласна ДЮФЛ налічує вже 46 команд, які грають у двох вікових групах, а кілька років тому вона розпочиналася з неповного десятку. В області 22 ДЮСШ, де є відділення футболу, у чотирьох містах активно розвивають футзал, а житомирський «Контингент» виступає у вищій лізі чемпіонату країни.
Належним чином уже оформлено 15 федерацій на місцях. Ми навіть спробували відродити газету «Спорт Полісся», вийшов навіть пілотний номер, щоправда виникли питання з фінансуванням, але, думаю, ми знайдемо кошти. Бердичівська команда навіть власний Інтернет-сайт відкрила. Усе більше сільських районів долучаються до проведення футбольних чемпіонатів та кубків. В області нині функціонують більш як 250 аматорських колективів.
Минулорічний сезон ми почали надто пізно і з 10 команд, що стартували у вищій лізі обласної першості, до фінішу прийшли лише сім. Чемпіоном став житомирський «Легіон», повернувши до обласного центру футбольне лідерство Поліського краю. Друге місце посів «Хіммаш» (Коростень), третє дісталося «Металургу» з Малина. Це ті команди, що вирізнялися серед інших організованістю та злагодженою грою. Провальним вийшов сезон у ФК «Бердичів», не витримав змагальної напруги й житомирський «Дорожник», укомплектований переважно ветеранами. Натомість «Зв’ягель» порадував прихильників із Новограда-Волинського, повернувшись після тривалої відсутності до обласних змагань.
Прикро ось що − для кого ми готуємо футболістів? Адже вихованці школи Миколи Сюсюри не бачать перспективи у рідному місті й змушені шукати себе у командах інших регіонів чи навіть країн. Ось що хвилює тренерів − вони вкладають свої знання, душу в хлопців, які потім прославляють інші регіони. До прикладу: вихованець житомирської СДЮШОР Андрій Ткачук зараз грає в основному складі львівських «Карпат», в київському «Динамо» − Андрій Сахневич...
А що в нас? Вінниця нещодавно помпезно відзначала ювілей «Ниви», це було грандіозне свято футболу, яке мало великий резонанс. Наступного року житомирській команді майстрів виповнюється 50 років − місто буде відзначати ювілей команди, якої немає...
Візитна картка Житомирської обласної Федерації футболу
